Галина Павлівна Іванова народилася в 1926 році в Ленінграді. Її батько Павло Антонович був потомственим робітником, мати Зінаїда Антонівна, наполовину циганка, наполовину полька, господарювала. Коли Галі було 5 років, батьки розійшлися. Онуча на виховання взяла бабуся по батьківській лінії Дар'я Михайлівна, яка проживала в Кронштадті.
Галину природа нагородила сильним голосом, і тому в школі її прозвали « Галька-Артистка». У першому класі вона одержала свою першу премію за вокальну майстерність — відріз тканини на плаття.
Їй було 14 років, коли почалася Велика Вітчизняна війна. Бабуся вмерла в блокаду в лютому 1942 року. Галина залишилася одна. Навесні 1942 року її взяли в загін МПВО — місцевої протиповітряної оборони, у так звану «блакитну дивізію». Уже в той час Галина Іванова відрізнялася високою силою духу й цілеспрямованістю. 19 січня 1943 року блокада була прорвана, і Галину Іванову взяли на роботу у Виборзький будинок культури помічником освітлювача сцени. Так почалася її театральна кар'єра. Коли в місті почала працювати музична школа імені Римського-Корсакова, Галина стала займатися вокалом в Івана Сергійовича Дід-Зурабова. Однак через півроку Галина залишила його.
Улітку 1944 року вона вийшла заміж за морського офіцера Георгія Вишневського, який противився сценічній кар'єрі дружини. Коли 1 вересня 1944 року Галина Вишневська оголосила, що пішла в театр оперети, вдома вибухнув скандал, і шлюб, що тривав два місяці, розпався.
Галина Вишневська гастролювала з Ленінградським театром оперети, виступала в масовці, відіграла по 20-25 спектаклів на місяць. Поступово їй стали довіряти сольні партії, однак через неправильну постановку голосу (вона не могла взяти ноту вище соль другої октави) її професійний ріст був утруднений.
Однак ці гастролі не пройшли для майбутньої зірки даром: Вишневська зрозуміла, як треба працювати над сценічним образом. Згодом вона вийшла заміж за директора театру Марка Ілліча Рубіна, одержавши в його особі безкоштовного консультанта. Марко Рубін був на 22 роки старше Вишневської. Через якийсь час вона народила від Марка хлопчика, якого назвали Іллею. У два з половиною місяці від роду хлопчик помер від важкого отруєння.
Пішовши з театру, Галина Вишневська почала сольну концертну роботу. Марко Рубін також покинув театр, ставши її адміністратором. Вони їздили по периферійних містах на власній «Перемозі», звичайно брали із собою піаніста-акомпаніатора й читця. У таких гастролях пройшло кілька років. Галина накопичувала досвід, придивлялася, у підсумку зложився образ естрадної співачки на зразок Клавдії Шульженко. Вона завжди намагалася йти у виконавській майстерності від образа.
Величезне значення для М. Вишневській мала зустріч із Вірою Миколаївною Гаріною — талановитим педагогом, співачкою, що виступала ще в XIX столітті на європейській сцені. Цілих два роки Віра Миколаївна навчала Вишневську співу.
Через кілька місяців Галина занедужала туберкульозом, але практично однією силою волі перемігши хворобу, видужала й через місяць уже виступала з концертами. Вона повернулася до Віри Миколаївни, і та наполягла, щоб заняття були продовжені. Галина поступово ставала співачкою з гарною технікою й більшим розкритим оперним звуком.
У травні 1952 року Галина Вишневська потрапила в стажерську групу Великого театру. З Ленінграда довелося переїхати в Москву, тулитися спочатку в маленькій кімнаті комунальної квартири.
В 1956 році М. Вишневській присвоїли звання заслуженої артистки РСФСР. Вона брала участь у записі опери «Євгеній Онєгін» для платівки, і цей етап був важливий, оскільки в той час у СРСР та або інша опера записувалася, як правило, раз у двадцять років.
Ще в 1955 році на фестивалі «Празька весна» М. Вишневська познайомилася з віолончелістом М. Ростроповичем і після повернення до Москви вийшла за нього заміж. 18 березня 1956 року в них народилася дочка Ольга, 22 червня 1958 року — друга дочка Олена.
30 грудня 1959 року М. Вишневська вперше вилетіла на гастролі в США з Державним симфонічним оркестром. Усього вона гастролювала в США п'ять раз — в 1960, 1961, 1965, 1967, 1969 роках.
Поступово відносини М. Вишневській з Міністерством культури погіршуються. Причина, швидше за все, крилася в безкомпромісності характеру співачки. Віддаючи музичній роботі всю себе, вона вимагала точно такого ж відношення й від інших, і в першу чергу — від чиновників Міністерства культури. Халтура в будь-якому виді для М. Вишневській була неприйнятна, не терпіла вона й панських замашок з боку Радянських правителів.
У жовтні 1964 року трупа міланського театру «Ла Скала» побувала в Москві, а потім Великий театр уперше у своїй історії виїхав на гастролі в Мілан. Вишневська співала в операх «Пікова дама» і « Війна і мир». Під час цих гастролей дирекція театру «Ла Скала» запропонувала Вишневській проспівати в їхній трупі партію Ліу в «Турандот». Вишневська всупереч бажанню нового керівництва Великого театру погодилася, і в 1965 році відбувся її дебют у міланському театрі. Співачка виступила з італійською трупою й мала скажений успіх. Наприкінці однієї з арій вона поступово заглушила високу ноту, щоб у публіки склалося враження, начебто це все, але в останній момент закінчила співати у всю силу свого голосу. Зал застогнав. Як сказав потім директор театру, у нього було враження, начебто з тунелю вирвався паровоз.
Тріумф в Мілані відкривав для Вишневської шлях у будь-який театр Заходу. У самому Мілані їй запропонували контракт на самих вигідних умовах і на будь-який строк. Але вона не підписала контракт, оскільки в Москві в неї залишалися чоловік і діти. Та й Міністерство культури не давало на це згоди.
В 1966 році Галині Вишневській присвоїли звання народної артистки СРСР. Видалося, усе складалося непогано, але 21 серпня 1968 року, коли СРСР увів війська в Чехословаччину, закінчився відносно благополучний період у житті М. Вишневській і М. Ростроповича.
Ще навесні 1968 року на концерті в Рязані М. Ростропович познайомився з А. Солженіциним. Пізніше він запропонував письменникові переїхати до них у Жуковку, на дачу. Вишневська й Ростропович прагнули надати знаменитому письменникові умови, для роботи; самі вони пропадали на гастролях, так що це їх аж ніяк не обтяжувало.
Через два місяці після того, як Солженіцин поселився на дачі у Вишневської й Ростроповича, його виключили із Союзу письменників. В 1970 році А. Солженіцину була присвоєна Нобелівська премія, після чого в пресі почалася кампанія цькування письменника. Але якщо раніше за радянських письменників, що були в такій ситуації, як, наприклад, за Пастернака, ніхто не заступався, то тепер М. Ростропович за підтримки й зі схвалення М. Вишневської написав протестуючий лист, який відправив на ім'я головних редакторів чотирьох центральних газет.
Після цього листа в Ростроповича виникли проблеми. Лист у СРСР не опублікували, але його текст дуже скоро почали передавати закордонні радіостанції, що віщали на Радянський Союз. Ростроповича звільнили з Великого театру, йому не дозволили диригувати симфонічними оркестрами в Москві й Ленінграді, і тоді музикант змушений був перекочувати на провінційну сцену.
М. Вишневська, незважаючи на репресії, яких зазнав чоловік, співала у Великому театрі, в 1971 році її нагородили орденом Леніна й навіть випустили за кордон. Після поїздки у Віденську оперу в 1973 році в газеті« Вісті» з'явилася замітка, яка стала останнім офіційним згадуванням імені Галини Вишневської в радянській пресі. Наступного разу її ім'я згадали тільки в указі від 16 березня 1978 року про позбавлення М. Вишневській радянського громадянства.
На такий захід влада пішла тому, що доведені до розпачу неможливістю працювати в Москві, вони написали заяву про виїзд за кордон на роботу строком на два роки. Така постановка питання була для Радянської країни справою незвичайною. Особисто Л. Брежнєв прийняв рішення відпустити цю музичну родину за кордон.
І в березні 1978 року був опублікований той самий указ про позбавлення їх громадянства СРСР.
Лише в 1990 році Галині Вишневській і Мстиславу Ростроповичу радянське громадянство було повернуто. На початку 1992 року у Великому театрі на честь 42-річчя сценічної діяльності Галини Вишневської відбувся її великий творчий вечір. Пряма трансляція вечора йшла три години по першій програмі телебачення.
