Гучний успіх багатьох джазменів часто мав в основі лише зовнішні ефекти. Але Дюка Еллінгтона завжди відрізняло серйозне відношення до справи. Так слід ставитися й до нього самого — серйозно й з повагою.
Едуард Кеннеді Еллінгтон («Дюк») народився 29 квітня 1899 року у Вашингтоні, округ Колумбія, у благополучній родині середнього класу. Ще в дитинстві в хлопчика з'явилася звичка ранками, спускаючись зі своєї спальні по сходах, урочисто повідомляти: «А от і я! Великий, чудовий, грандіозний Дюк Еллінгтон!»
Ще з дитинства був глибоко набожним, а це означало, що він чи навряд зіб'ється на криву доріжку гріха... З віком релігійність Еллінгтона лише зростала. До всіх життєвих ситуацій він звик ставитися з іронією — це означало, що тимчасові невдачі навряд чи його зломлять.
Взагалі, якщо уважно вдивитися в цей психологічний портрет, вийде, що успіх Еллінгтона був як би запрограмований з дитинства. Залишалося тільки чекати, у якій саме області діяльності талант виявиться.
Своє прізвисько Дюк (Герцог) він одержав замолоду за пристрасть до франтівського одягу. З 14 років Дюк, ще вчачись у школі, початків підробляти піаністом у нічних клубах Вашингтона. У цьому ж віці він почав складати музику. Будучи різнобічно розвинутою особистістю, Еллінгтон любив не тільки грати, але й малювати. Причому малював він настільки добре, що в нього з'являлися думки стати архітектором — а коли Дюк Еллінгтон закінчив школу, йому запропонували стипендію для занять живописом.
Однак музика в його житті взяла гору. В 1918 році він одружився, через рік у родині Еллінгтонов народився син Мерсер. В 1923 році Еллінгтон із друзями-музикантами відправився в Нью-Йорк в пошуках роботи. Правда, ця поїздка виявилася невдалою, і друзі змушені були повернутися у Вашингтона. Але рік по тому вони почали нову спробу. Цього разу вдалося відкрити на Бродвеї бар за назвою «Hollywood Club». Пізніше цей заклад був перейменований в «Kentucky Club», a Дюк Еллінгтон став у цьому барі керівником оркестру.
В 1924-25 роках репертуар комерційного оркестру Дюка Еллінгтона складався з популярних тоді регтаймов. Це був ще не джаз, це був переддень джазу, а сам джаз у ті роки ще залишався маловідомою новоорлеанською музикою. Але із часом в оркестрі Дюка Еллінгтона стали з'являтися музиканти з Нового Орлеана, і ці люди, принесли із собою свіжі ідеї, визначили орієнтацію оркестру.
Як джазовий композитор Дюк Еллінгтон уперше проявив себе в 1926 році. Досить швидко його творами зацікавився музичний видавець Ірвинг Міллс. За пропозицією цього бізнесмена було утворено акціонерне товариство, співвласниками якого стали Еллінгтон і Міллс. Завдяки цій угоді Міллс розбагатів. Але Міллс був не тільки талановитим бізнесменом — за час співробітництва з Еллінгтоном він написав тексти для багатьох мелодій композитора.
З 1927 року оркестр Еллінгтона почав виступати в одному з найбільш багатих і престижних клубів Гарлема. Цей клуб називався «Cotton Club». За п'ять років роботи в клубі оркестр Еллінгтона перетворився з починаючого скромного оркестру в провідний джазовий колектив Нью-Йорка. Це було серйозне й дуже престижне звання.
Скоро «Cotton Club» набрид Еллінгтону, і в 1933 році він і його оркестр відправилися на гастролі в Лондон. Приїхавши в Старий світ Еллінгтон зі здивуванням виявив, що він тут досить популярний і взагалі в Англії до нього ставляться як до серйозного джазового композитора. Особливо подобалася слухачам п'єса Еллінгтона «Creole Rhapsody» (1931), яку деякі англійські критики вважали твором, що визначив напрямок розвитку джазу.
В 1939 році Дюк Еллінгтон без пояснення причин розірвав усі свої відносини з Міллсом, а також розірвав контракт із фірмою «Columbia» і уклав новий контракт із фірмою «Rca-victor». Члени колективу Дюка Еллінгтона віднеслись до цього по-різному. Не всі музиканти підтримали свого лідера, і колектив поповнився новими свіжими силами.
У принципі, відновлення складу музикантів Еллінгтон не боявся, взагалі спокійно ставлячись до певної плинності кадрів. Він завжди прагнув зберегти лише кістяк, основу колективу, щоб гарантувати схоронність традицій. І все-таки до кінця 30-х років у колективі намітився творчий спад. З оркестру пішли деякі провідні музиканти, дехто вмер. На їхнє місце приходили нові люди. Кількісно оркестр навіть часом розростався. Так, у групу мідних в 40-е роки входило шість труб і чотири тромбоні. Якоюсь мірою це було виправдано тим, що Еллінгтон захоплювався складними творами, для втілення яких він і експериментував зі складом.
В 40-і й початок 50-х років Еллінгтон захопився великими концертними творами, причому настільки, що написав кілька оркестрових сюїт і три концерти духовної музики. Ці твори, самі по собі досить цікаві, все-таки означали в чомусь відхід від джазу, і, відповідно, трохи стихла увага публіки до творчості Дюка Еллінгтона. Як наслідок, поповзли вниз гонорари, і це додало Еллінгтону турбот. Утримувати оркестр при малих заробітках було неможливо, Дюк змушений був думати, як знову залучити до оркестру увагу джазової публіки.
Це блискуче вийшло в 1956 році на джазовому фестивалі в Ньюпорті. Саксофоніст оркестру Пол Гонсалвес так виконав соло в одній з п'єс Еллінгтона, що публіка була просто у захваті. Немудро, що після цього фестивалю ім'я Дюка Еллінгтона знову виявилося в усіх на вустах, а фотографія Дюка прикрасила обкладинку журналу «Time».
В 1968 році Дюку Еллінгтону було вже під 70, оркестр майже суцільно складався з «дідків». Цікаво, що колектив як і раніше відрізнявся висотою духу й відмінним виконанням досить бадьорої свінгової музики.
Дюк Еллінгтон — автор багатьох знаменитих п'єс: «Caravan» (у співавторстві з X. Тизолом), «Solitude», «Satin Doll», «Mood Indigo» і безліч інших, усього — близько 2000. У вересні-жовтні 1971 року цей оркестр приїжджав на гастролі в СРСР, виступив у Москві, Ленінграді, Києві, Мінську. Зустрічався Еллінгтон з А. Хачатуряном і іншими прославленими радянськими музикантами.
Дюк Еллінгтон завжди був чудовим мелодистом. Крім творчості, він захоплювався трансформацією відомих мелодій, завжди залишаючись у рамках експерименту. Він постійно прагнув вийти за рамки відомих джазових стереотипів, і це йому вдавалося. Руйнуючи шаблони, він щораз знаходив щось нове. Воно приводило до розвитку джазу, рухало вперед популярну музику XX століття.
Помер Дюк Еллінгтон 24 травня 1974 року.
